О чем молчат большие птицы?
О чем с рассветом не поют?
Что грустные скрывают лица?
Какой лежит за ними путь?
И что известно им такое,
Что радость отняло у них?
Какая боль, какое горе,
И какой жребий их постиг?
За что такое наказанье
Легло печатью на челе?
Какая весть, какое знанье
Крыла подрезали мечте?
Неужто так сильны утраты
И бесконечны силы зла,
Что ни рассветы, ни закаты
Не достигают в сердце дна?
Неужто так терзает память
Своей печальною сумой
Что сердце, как тяжелый камень,
Обходит радость стороной?
И почему нельзя всё сбросить?
Простить, оставить и забыть?
А может, вас все время носит,
Там, где не может счастье жить?
Быть может, это - пониманье
О бесконечности войны,
Что не кончается меж нами
И знак трагической судьбы?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
прочитал "Печать" - не могу молчать!
птичек дюже жалко, должен вам сказать!
остальное - муть ,или даже жуть...
про мученья хочется автору загнуть.
всех мучений стих - философский псих.
у кого печать - тем и отвечать...
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
