Богданова Наталья,
Россия. Москва
Господь принял меня в семью Своих детей в 1999 году. Работаю врачом.
Несколько лет своими стихами говорю людям о любви Христа.
За все, что было, есть и, конечно, будет в моей жизни благодарю моего Спасителя! e-mail автора:bogdanova_n@list.ru
Прочитано 9812 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
С хромым размером как осилить финиш? Комментарий автора: Ванечка, тебе ли напоминать:
"Но духовный судит о всем, а о нем судить никто не может" (1 Кор. 2:14)
И еще, разве это не о тебе?:
"Доверить Богу предстоящий путь –
Единственное верное решение!"
Миллионы и миллионы людей, не с хромым размером, НЕ приняли этого решения!!!Благословений!!!
Дудка Надежда
2011-09-19 13:30:00
Аминь,Наташа.Может быть, стоит заменить
спасенье-решенье(во избежание смущающего слога). Благословений. Комментарий автора: Поняла Вас, Наденька! НО:
"Не знаете ли, что бегущие на ристалище бегут все, но один получает награду? Так бегите, чтобы получить".(1Кор 9:24)
Ристалище - это ипподром, так что, Господь призывает всех нас стать наездниками? Всякие "состязания" в Библии в первую очередь подразумевают словесные споры и судебные разбирательства, а не демонстрацию физического совершенства.
И само понятие "старт-финиш" подразумевает жизненный путь, конечно же, в духовном смысле.
Спасибо, сестра!
Дудка Надежда
2011-09-19 14:53:09
Наташенька, Вы меня не поняли.Я говорила о НАПИСАНИИ слов "спасенье-решенье, а не СПАСЕНИЕ И РЕШЕНИЕ,по причине, указанной Иваном.Со смыслом все в порядке. Комментарий автора: Поняла-поняла, но не сразу. Спасибо, Надежда!
Надежда Горбатюк
2011-09-19 16:29:02
Я же говорила - ты евангелист!!! Слава Богу, что и стихи призывают к главному!
Спасибо,Наташа.Благословений! Комментарий автора: Надя, тебе спасибо!
Большой привет маме!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
